Кримські татари в Бахчисараї. Малюнок 18 століття.
Кримські татари в Бахчисараї. Малюнок 18 століття.
/

Братерство: Хан Аділ Гірей та Гетьман Петро Суховій

Почати
  • This page available also in
  • EnglishEnglish
Кримський хан Аділ Гірей І. Гравюра 1670-х рр.
Кримський хан Аділ Гірей І. Гравюра 1670-х рр.

У квітні 1666 року стамбульський двір змістив з престолу впливового кримського хана Мегмеда Гірея ІV, а черговим володарем Кримського царства став Аділ Гірей І. У ньому Османська імперія хотіла бачити слухняного виконавця своєї волі, адже попередник нового хана відверто прагнув зробити Кримське ханство незалежною державою. Зокрема, це стосувалося й української політики Високої Порти. Позбувшись важкокерованого правителя, турецький султан Мегмед IV Авджи вирішив безпосередньо впливати на розвиток подій в Україні. Однак з огляду на те, що Османська імперія у цей час воювала з Венеціанською республікою, Аділ Гірей І продовжив самостійницький курс свого попередника. Восени 1666 р. він неодноразово звертався до урядовців Речі Посполитої з метою впливу на правобережного гетьмана України Петра Дорошенка, який відмовлявся надати  кримському хану кілька тисяч козаків для походу на Черкеську землю.

***

Хан Аділ Гірей І, як і його попередник, не бажав відмовлятися від України «обох берегів» Дніпра. Фактично на той час більшість території Правобережжя вже знаходилося під татарською зверхністю. А щоб здобути вплив на Лівобережжя, яке перебувало під московською протекцією, Кримський хан йде на дипломатичну хитрість і під час переговорів з послами  царя Олексія Михайловича вимагає вивести московські війська з «черкаських міст» і  щоб «бути їм, черкасам, в уособ», тобто щоб Українська держава стала незалежною і від царя, і від хана. «…А от козаков бы отступитца покамест меж нами обоими велики государи послами ссылка будет и братцкая наша дружба подкреплена будет», – писав 14 листопада 1668 р. Аділ-Гірей І до московського царя.  Однак можна було передбачити, що якби Москва вивела свої війська з Лівобережної України, туди  відразу б увійшли татарські орди.

Протягом того ж, 1668 р., між Бахчисараєм і Москвою відбувся цікавий дипломатичний спір за право володіння Правобережною Україною.  «И вам бы калге Крым Гирею царевичу ведая с нами великим государем брата нашего Адил Гирея царя о дружбе и о любви и пересылки из войны из черкасских городов выступить и задоров никаких чинить не велел, для того что черкасы, которые по сю сторону Днепра учинились в подданстве под вашею царского величества высокою рукою и в винах своих добили челом. Да и брат наш царево величество (хан Аділ-Гірей І. – Т. Ч.) в грамоте своей к нам великому государю писал, которые казаки в винах своих нам великому государю добьют челом и в подданстве под нашею царского величества высокою рукою учинятца, и ему до тех казаков дела нет, и вступатца за них не учнет, и как вы Калга Крым Гирей царевич из войны из наших малороссийских городов выступите и в Крым придете, и вам бы по совету з братом нашим с Адил Гиреевым царевым величеством ближнего своего человека для договору на Волуйку слать без мотчания…» . Тут йшлося про те, що Москва не буде претендувати на козаків-правобережців, які визнали зверхність турецького султана і кримського хана. До речі, це положення було закладено в московсько-польському Андрусівському перемир’ї 1667 р. В одній з його статей цар відмовлявся від правобережного козацтва на користь польського короля.

Територіальний спір, про політичну підлеглість Правобережної України з огляду на проведення Дорошенком гнучкої зовнішньої політики ніяк не вирішувався, а тому у квітні 1670 р. московський цар через свого посла Єлчина звертався до кримського хана: «…А о козаках украинских имяновано, ести бы похотели к нам Великому Государю к нашому Царскому Величеству в подданство, и Вашого Царева Величества о том слово не будет; а после того к нам Великому Государю к Нашому Царскому Величеству писал Ваше Адил Гиреево Цареве Величество… В наши государства войною не ходить, и городов и земель, так же и подданных по обе стороны Днепра не воевать, и воинских людей не посылать, и лиха никакова ни за что не хотеть… В Украине войны не починать, и злых ссор к войне ни от кого не слушать и войны ни за что, и междо тремя государствами (Росією, Польщею і Кримом. – Т. Ч.) мир согласно и вовеки непременно держать…».  На хитромудру дипломатичну еквілібристику Москву кримський хан відповідав таким чином: «…А будет Черкаская земля (Правобережна Україна. – Т. Ч.) нам великому Адил Гирееву цареву величеству учинитца в подданство и для того нам войны, ссоры не чинить и войны не начинать, на тым бы шертовали…».

Український гетьман Петро Дорошенко. Гравюра 1670-х рр.
Український гетьман Петро Дорошенко. Гравюра 1670-х рр.

Важливе місце у політиці нового хана займали стосунки з українськими гетьманами, яких Аділ Гірей І хотів бачити цілковито залежними від себе. Коло він побачив, що Петро Дорошенко наслідуючи Богдана Хмельницького, намагається грати самостійну роль і відновити рівноправні, братерські, відносини між Україною та Кримом, то відразу ж вирішив змістити його. Коли ж це йому не вдалося, то він, використовуючи Запорозьку Січ, а її старшина виношувала плани позбавлення Дорошенка булави, призначив свого гетьмана правобережного Українського гетьманату.

Ханським ставлеником в Україні став запорозький військовий писар Петро Суховієнко або ж Суховій.  На початку серпня 1668 р. кошова рада Запорозької (Чортомлицької) Січі вирішує відправити до татарської столиці Бахчисараю посольство з вимогою допомогти їм відібрати булаву у Петра Дорошенка і віддати її до рук людини, яка б на відміну від нього, враховувала б політичні й економічні прагнення запорожців, а також була більш прогнозованою для кримського хана . Така людина знайшлася в особі запорозького писаря Суховія, якому й доручили очолити посольство до Криму. Прибувши в середині серпня до Бахчисараю він швидко уклав військово-політичний договір з кримським ханом Аділ Гіреєм І. Згідно з його статтями, в обмін на зобов’язання запорожців не руйнувати татарських улусів, хан обіцяв надати військову допомогу січовикам. У процесі спілкування представників козацького посольства з татарським урядом молодий запорозький писар так сподобався Аділ Гірею І, що той запропонував стати йомо гетьманом України під протекторатом Кримського ханства, а також дав Суховієнку дублікат власної печатки, де були зображені «лук з двома стрілами». Щодо підтримки Бахчисараєм нового гетьмана та мотиваційних чинників кримської знаті цікавим є лист солтана Крим Гірея до польного гетьмана Вишневецького від 23 листопада 1668 р. в  якому «Калга, солтан Кримський, Черкеський, Білоцерківський, Ногайських військ» писав: «Мы, видя шалберство Дорошенково, ведомо чиним: писарь, который из Запорожья с Войском Запорожским со мною вишедши, приняли мы его за приятеля и гетмана Петра Суховея; о чем просим и желаем, чтоб ты не слушался Дорошенковых прелестных листов, против присяги Подгаецкие со мной был, а на Украину не наступал».

Кримськотатарські воїни. Малюнок 18 століття.
Кримськотатарські воїни. Малюнок 18 століття.

Відразу після повороту в Україну Суховієнко написав листа до Петра Дорошенка з пропозицією прибути до Запорожжя на раду “щоб запорожцям з обох сторін Дніпра вибрати одного гетьмана” . Але досвідчений Дорошенко, передбачаючи можливість свого вбивства на цій раді, відмовив і відписав Суховієнку, що за звичаєм козацькі ради завжди проводились “в городах”, а не на Запоріжжі. У результаті рада Запорозького Коша обрала Петра Суховієнка гетьманом від свого імені, а також частини правобережних і лівобережних полків. Це обрання підтримали близько шести тисяч запорожців, козаки Переяславського, Полтавського, Миргородського, Лубенського і Прилуцького полків. Однак, слід відзначити й те, що підтримка лівобережних козаків стала можливою тільки з огляду на присутність в Україні багатотисячної орди з Кримського ханства. Окрім цього, відразу ж після обрання Суховієнко направляє своїх послів до турецького султана. Вони мали запевнити султана, що новообраний гетьман  буде притримуватися усіх тих домовленостей, які були укладені  між ним і гетьманом Петром Дорошенком. Мегмед IV Авджи підтримав Суховієнка на гетьманстві, пообіцявши йому допомогу хана, а також пообіцяв надання навесні війська для походу на Кодацьку фортецю.

У другій половині листопада 1668 р. Петро Суховієнко разом з  кримськотатарськими загонами діяв на Полтавщині. Зокрема, він веде переговори зі старшиною м. Лубен з питання розміщення в місті на зиму 4 тисяч татар. Але йому в цьому було відмовлено. Саме наприкінці осені, не без допомоги московських представників, в Україні поширюється чутка про «обусурманення» Петра Суховієнка. Рейтарський поручик Крижановський свідчив про те, що Суховієнко прийняв мусульманську віру з іменем Ашпат-мурзи . Інший росіянин Хопчинський повідомляв до Посольського приказу, що татари дали йому ім’я «Шамай». Крім того він свідчив: «отзывается Суховеенко хановым сыном» . Можливо й справді татари неофіційно, на свій лад, називали Петра Суховієнка Шамаєм, а під час протокольних зустрічей – Ашпат-мурзою, але свідчення про його перехід в іслам, на нашу думку, було вигадкою московитів з метою компрометації ще одного «бусурманського» гетьмана.

З початком 1669 р. Суховієнко разом з вірними  йому полками і кримськотатарськими загонами Аділ Гірея І переправляється з Лівобережної України  на Правобережжя, де намагається захопити українську столицю й резиденцію гетьмана Петра Дорошенка – Чигирин. Однак, дійшовши до околиць міста-фортеці і зваживши на неприступність його мурів Петро Суховієнко, укладає договір з Дорошенком, головною метою якого був спільний наступ проти поляків. Але ні один, ні другий гетьман своїх домовленостей не дотримували. Незабаром українсько-татарське військо Суховієнка отримало поразку під Вільшанкою, де їх розбили підрозділи полковника С. Корсунця. Через деякий час у сутичці з полками Г. Дорошенка, які поверталися з Лівобережжя, загинуло ще чимало козаків Суховієнка . Коли ж 16 січня загони Івана Сірка розбили під Ольховцем татарські війська Батирчі-мурзи, то більшість прихильників Суховієнка перейшли на бік цього запорозького полководця. У результаті цієї поразки лівобережні полки, які були під владою протатарського гетьмана,  знову перейшли до Петра Дорошенка. Окрім того, козаки Дорошенка захопили канцелярію Суховієнка разом з архівом, печаткою, прапорами, литаврами і бубнами, які були привезені до Чигирина . Але не зважаючи на це, молодий гетьман не збирався здаватися на милість переможцю. Навпаки, 25 квітня 1669 р. він збирає раду на Січі, де його у черговий раз проголосили «запорозьким» гетьманом  і знову починає готуватися до боротьби з Дорошенком.

Кримське ханство, якому було вигідне продовження міжусобної боротьби в Україні, продовжує підтримувати свого ставленика. Хан Аділ Гірей І присилає йому на допомогу орду на чолі з солтаном Муратом. Також хан звертається з листом до окремих лівобережних полковників, зокрема прилуцького і переяславського, переконуючи їх, що не варто “заради одного гетьмана (П. Дорошенка. – Т.Ч.) бути в непризні з Кримом” . 26 травня Петро Суховієнко  пише листа з Чортомлицької січі до полковника прилуцького полку І. Маценка, в якому прохає останнього не вірити Дорошенку, який, за його переконаннями, хоче віддати Україну в  турецьку неволю . Одночасно Суховієнко вирішив провести об’єднавчу  козацьку раду Українського гетьманату.

Кримськотатарський воїн. 1683 рік. Малюнок Р.де Хоге.
Кримськотатарський воїн. 1683 рік. Малюнок Р.де Хоге.

Після невдалого походу на Лівобережну Україну Петро Суховієнко вирішує поширити свою владу на Правобережжя. У першій половині червня 1669 р. направлений ним на козацьких чайках полк запорожців під керівництвом Стефана Сулими оволодів Переволочною. Але вже 15 червня він був вибитий звідти  підрозділами Дорошенка . Незважаючи на це,  в кінці місяця у результаті військових дій та дипломатичних заходів на бік Суховієнка переходять Корсунський, Уманський, Кальницький і Тарговицький полки. Невдовзі, внаслідок битви під Смілою  до нього прилучаються частини Білоцерківського й Паволоцького полків.  У цей час на допомогу  Суховію прибув й сам кримський солтан  Мурат з ордою. 7 липня відбувся черговий бій за право володіння Чигирином. Незважаючи на те, що багато козаків-дорошенківців загинуло, татари разом з полками Суховієнка так і не змогли здобути столицю козацької України. Невдовзі до гетьмана «Його Ханської Величності» від Дорошенка втікає ряд старшин а також колишній гетьман Юрій Хмельницький . Таким чином більша частина Правобережної України опиняється під владою двадцятичотирьохрічного гетьмана.

Суховієнко разом з молодшим Хмельницьким та уманським полковником Михайлом Ханенком подався до Умані. Саме тут 23 липня 1669 р. відбулася рада козацьких полків Правобережної України, де Суховієнку запропонували відмовитися від булави на користь пропольського гетьмана Михайла Ханенка. Зважаючи на конфлікт з турками і татарами, він погоджується підтримувати новообраного на раді гетьманом Ханенка, який хотів опертися на військову міць Речі Посполитої. З огляду на згоду Петра Суховієнка, його було  обрано  генеральним писарем в уряді Михайла Ханенка . Помінявши гетьманську булаву на писарський каламар, Суховієнко радив Ханенку задля блага всякого українського народу зібрати поблизу Чигирина спільну з Петром Дорошенком і Демком Ігнатовичем козацьку раду.

У вересні – жовтні 1669 р. Суховієнко як генеральний писар бере участь у боротьбі Михайла Ханенка з Дорошенком за право володарювання над правобережними містами й містечками. Зокрема, ханенківці відвойовують Торговицю, Звенигородку й Тарасівку. Петро Суховієнко намагається підтримати Ханенка й тим, що використовує свої старі зв’язки з Кримом. У цей  час татарський посол у Варшаві від імені хана Аділ Гірея І називав Петра Дорошенка зрадником Кримського Юрту і підтримував гетьманство Михайла Ханенка та писарство Петра Суховієнка. У середині вересня Суховієнко перебував під Корсунем у таборі татарів, які отримали поразку від Дорошенка та Івана Сірка. Очевидці повідомляли, що після корсунських подій «вся орда потягла до Криму ведучи з собою Суховія як в’язня».

Кримські татари в Бахчисараї. Малюнок 18 століття.
Кримські татари в Бахчисараї. Малюнок 18 століття.

Протягом певного часу Суховієнко був у статусі полоненого, але вже у червні 1670 р. гетьман Михайло Ханенко, перебуваючи на Січі, відправив його до Кримського ханства з посольською місією. Колишній гетьман мав відвезти хану листи в яких писано «щоб кримських хан на польського короля війною не ходив» . Саме у цей час татарські посли у Москві заявили, що новообраний влітку хан Селім Гірей І може відмовитися від претензій на Лівобережну Україну, якщо московський цар визнає право на володіння ханством Правобережжя . Однак, вже через два місяці, у вересні, Петро Суховієнко, з невідомих нам причин забравши 170 єфимків зі скарбниці  Ханенка, втік на Лівобережну Україну до Демка Ігнатовича . Уряд Многогрішного також використовував Суховієнка як спеціаліста з «татарського питання»: відомо, що лівобережний гетьман готував його до поїздки в Крим для переговорів з ханським урядом.

***

Як бачимо, гетьман Петро Суховієнко проводив свою військову та політичну діяльність у руслі політики кримського хана Аділ Гірея І. Остання полягала у підтримці слабшого козацького правителя на противагу сильнішому. На жаль, спроби унезалежнення Українського гетьманату від Речі Посполитої і Московського царства за допомогою  братерства з Кримським ханством були втілені у життя лише протягом невеликого історичного проміжку часу.

Список ілюстрацій:

  • Кримський хан Аділ Гірей І. Гравюра 1670-х рр.
  • Український гетьман Петро Дорошенко. Гравюра 1670-х рр.
  • Кримськотатарські воїни. Малюнок 18 століття.
  • Кримськотатарський воїн. 1683 рік. Малюнок Р.де Хоге.
  • Кримські татари в Бахчисараї. Малюнок 18 століття.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Тарас Чухліб

Український історик, доктор історичних наук. Провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України, директор Науково-дослідного інституту козацтва імені Степана Бандери. Дослідник історії України, Польщі і Туреччини, геополітичного розвитку Східної Європи.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: