Більшовицький терор
Більшовики у Криму
/

Більшовицький терор

Почати
  • This page available also in
  • EnglishEnglish

Одразу після захоплення влади в Криму більшовики розпочали розбудову нової системи влади. До Москви було надіслано телеграму за підписом комісара внутрішніх справ Таврійського губернського комітету РСДРП(б), в якій висловлювалося прохання надіслати до Сімферополя «всі законодавчі акти, котрі були накреслені РНК щодо устрою всіх галузей влади на місцях як керівний матеріал для влади в Таврійській губернії».

Більшовицький терорПісля створення Республіки Тавриди частину ревкомів було скасовано. У повітах та волостях діяли ради, але їхній вплив поширювався лише на російськомовне населення. Переважна більшість усіх розпоряджень нової влади друкувалася виключно російською мовою, без перекладу татарською. Через це кримські татари не мали жодного уявлення щодо суті та змісту наказів більшовицької влади, і не могли виконувати все те, чого від них вимагав новий уряд. Тому багато татар ішло під арешт або навіть на розстріл, так і не зрозумівши за що саме їх карають. Можна сміливо стверджувати, що для кримських татар чи представників будь-якої іншої неросійської національності нова влада була чужою та незрозумілою. У своїх спогадах П. Врангель, згадуючи результати володарювання більшовиків у Криму навесні 1918 р., писав: «Хоча в найближчому татарському селищі Кореїзі було також запроваджено радянський лад і був свій раддеп, але татарське населення, глибоко вороже комунізму, прийнявши зовнішні форми нової влади, по суті, залишилося колишнім».

Досить частими були випадки, коли переможці, представники нової влади, холоднокровно вбивали кримських татар лише за те, що вони були татарами. Й це відбувалося не під час воєнних дій чи повстань, а під час відносної стабілізації становища. Досить красномовною є подія, що відбулася в Ялті, коли без будь-яких пояснень було схоплено двох торговців, кримських татар, – Османа та Мустафу Велієвих. Їх повезли на автомобілі до Лівадії, а там на шосе обікрали й забили. «Пограбовані були кинуті у виноградники. У Османа Велієва було декілька штикових поранень і порізане погруддя, а у його брата Мустафи голова була роздроблена ударами приклада. Один з убивць, червоноармієць Меркулов, на запитання сестри забитих, де її брати, яких увезли, відповів: “Ми їх забили, як собак”».

У кримському архіві зберігається багато заяв, які приносили до більшовицьких органів влади мешканці півострова, намагаючись врятувати хоча б щось з того, що було відібрано у них під час так званих «обшуків» та «експропріацій». Так, наприклад, у «заяві громадянки Халіч К.А.» зазначалося: «До мене в будинок увірвалися червоноармійці, зруйнували всі замки, перерили все у будинку й забрали всі цінні речі». В іншій заяві йшлося: «В нашій квартирі… червоноармійцями було вкрадено 11 столових ложок». Ще в одному документі було детально перелічено, що саме забрали представники нової влади під час «обшуку»: «В одній квартирі кавовий срібний сервіз, ланцюжок від медальйона та 10 руб. готівкою. А з іншого будинку – чайні ложечки, столове срібло, а грошима – 22 руб.».

Більшовицький терор
Червона армія в Криму

Не стояли осторонь грабунків і перші особи нової влади. Так, наприклад, голова євпаторійського ревкому М. Дьомишев та його помічник В. Матвєєв винесли з будинку заможного татарина К.-А. Аттара золотий дамський годинник, більш ніж 2 тис. рублів готівкою та багато різноманітних «дрібниць».

До речі, забігаючи наперед, зазначимо, що коли Євпаторію зайняли німецькі війська, то вони зібрали всі награбовані цінні речі й одежу, які ще не встигли «прогуляти» або знищити більшовики, та повернули їх колишнім власникам. Німецьке командування змогло вдовольнити 5 заяв повністю, а всі інші – частково (багато чого зникло назавжди).

У спогадах В. Оболенського є досить промовисті слова, які підкреслюють той факт, що часто більшовики вбивали, виходячи виключно з класової або національної «приналежності» тієї чи іншої особи. Так, говорячи про прихід до Криму німецьких військ у квітні 1918 р., князь, між іншим, зазначав: «Німці, з якими ми воювали протягом трьох років, наші вороги, завойовники Росії, прийшли сюди нашими визволителями. У цьому є щось нескінченно принизливе для національного почуття й національної гідності. А втім, це було, безсумнівно, так. Німці – наші рятівники. Адже якби вони забарилися на декілька днів, більшовики почали б облаву на татар і нещадно з ними розправилися б. У цій бійні ледь вижили б і ми. Нас би розстріляли не лише як буржуїв, але й як друзів повсталих татар, як зрадників Росії».

Одночасно з татарами під репресії нової влади потрапили всі органи влади, в яких нові володарі не мали переважної більшості, – як старі, так і відносно нові. 30 січня військово-революційний комітет Сімферополя видав декрет (за підписом Ж. Міллера), згідно з яким татарський Курултай та Рада народних представників оголошувалися розпущеними. Були розпущені численні партії Криму (від кадетів до Міллі Фірка), закриті їхні газети.

Більшовицький терор
Кримські татари, торговці на ринку

З перших днів володарювання більшовики розпочали боротьбу за «чистоту» революційних органів нової влади – рад депутатів. Для цього до всіх рад півострова був надісланий наказ за підписом Ж. Міллера, згідно з яким «усі ради, а також усі земельні та військово-революційні комітети, склад котрих був обраний до 26 січня 1918 р., мають бути в найстисліший термін переобрані, тільки в цьому випадку вони мають право представництва на з’їзді рад у Таврійській губернії». За пропозицією більшовицької фракції, Сімферопольська рада наприкінці березня ухвалила рішення позбавити права представництва в ній всі організації, котрі не визнавали радянську владу: меншовиків, правих есерів, Бунд, спілку службовців губернського земства, губернську продовольчу управу та ін.

Ліквідовували більшовики й органи колишньої влади. Так, 3 лютого Сімферопольська рада оголосила міську думу «анахронізмом» і розпустила її. Алупкінська рада оголосила, що вважає «можливим і навіть корисним скасувати міське самоврядування як орган, який гальмує роботу ради». Декретом від 25 лютого Сімферопольський військово-революційний комітет скасував повітове земське зібрання та управу як такі, що «заважають на шляху широких соціальних реформ для устрою нового соціалістичного життя міста». До кінця березня всі органи земського самоврядування припинили існування.

Більшовицький терор
Більшовики у Криму

Після того, як більшовики захопили владу, вони почали проводити жорстоку розправу над політичними супротивниками з інших політичних партій і мешканцями півострова, хто мав «буржуазне» походження. Спочатку терор мав «класово-стихійний» характер, але протягом першої половини 1918 р. він набув організованих, «революційно-доцільних» форм. Спалахи червоного терору тривали протягом другої половини грудня 1917 – першої половини лютого 1918 рр., але події 21-24 лютого вийшли за межі всього, що було раніше.

Протягом цих днів чорноморські матроси прийняли рішення розправитися з «власниками й антирадянськими змовниками». Член Севастопольської ради більшовик Рябоконь заявив: «Усю буржуазію треба розстріляти. Зараз ми маємо силу, перебуваємо при владі, тому ми їх вбиваємо. Яка це революція, коли не різати буржуазію!». Такі ж настрої панували серед матросів корабля «Борец за свободу», які ухвалили рішення «винищити всю буржуазію». На всі кораблі, що стояли на рейді в Севастополі, була надіслана телеграма, в якій містилася така вимога: «Треба винищити всю буржуазію й буржуазну інтелігенцію, купців, поміщиків, фабрикантів, попів, офіцерів, інженерів, лікарів, студентів, юнкерів, до гімназистів включно». Слова севастопольських більшовиків не розійшлися з ділами. Згідно з архівними даними, 21-24 лютого, під час цієї першої хвилі червоного терору, лише у Севастополі загинуло 600 осіб. У Сімферополі було забито 170 осіб, які належали до «світової буржуазії».

Більшовицький терорРеально було вбито значно більше, ніж про те свідчить «офіційна» статистика. Так, наприклад, безпосередній свідок тих подій офіцер М. Кришевський у споминах зазначав, що під час тієї різанини у Севастополі було застрелено та заколото багнетами лише тільки офіцерів не менше, ніж 800 осіб. А скільки тоді було вбито інших мешканців міста, він навіть і не знав. Тобто реальна цифра тих, хто загинув протягом цих лютневих днів, дуже сильно відрізняється від «офіційних даних» і має бути величезною…

До речі, пізніше головний комісар Чорноморського флоту В. Роменець, призначений на цю посаду В. Леніним 13 листопада 1917 р., з гордістю говорив: «Винні – організатори татарського повстання (виділено мною, – авт.) і особливо українська реакція, яка осіла в Севастополі, – отримала своє у лютому».

Як уже зазначалося вище, саме під час цих подій, котрі, до речі, увійшли у кримську історію під багатозначною назвою «Варфоломіївська ніч», був забитий і перший демократично обраний муфтій Криму, колишній голова національного кримського уряду Ч. Челебієв. Нині існують дві версії того, як саме його було вбито. Згідно з першою, яка вийшла з вуст його дружини Шеріфе-ханум, його розстріляли вночі 23 лютого у дворі севастопольської в’язниці, а потім труп кинули у море. Про це розповіла у своїх споминах дочка І. Гаспринського – Шефіка: «Я чула це від дружини Челебіджихана-ефенді: ув’язнені саме полягали спати. Їх розбудили. Після з’ясування справи, вони повставали і пішли у супроводі катів. Вони стали біля стіни, що оточувала подвір’я в’язниці. Вони здіймали голови догори і дивилися на небо, а їм у спини впивалися кулі, і вони один за одним падали на землю». Після цього тіло Ч. Челебієва разом з іншими було кинуто в море. Про це Ш. Гаспринська розповідає таким чином: «На зборах парламенту було вирішено відрядити групу з трьох осіб для огляду трупів, які викидало на берег біля Севастополя, для того, щоб спробувати знайти серед них тіло Н. Челебіджихана. До складу цієї групи входили Абді-ефенді, я та ще одна людина, ім’я якої я не пригадую. Я через певні причини не мала можливості поїхати. Поїхали інші колеги, вони бачили тіла загиблих і змушені були визнати, що впізнати трупи було неможливо».

Більшовицький терор
Матрос зрізає погони в офіцера

Мер’єм Озенбашли називала іншу версію, джерелом якої були сучасники й навіть свідки цієї трагедії – брати Сервер й Абібулла Хайрі з Корбеку. Вони стверджували, що Челебієва вивели 23 лютого із в’язниці на берег моря, посадили до човна і вбили після виходу у відкрите море.

Розгул терору та анархії різко загострили політичне протистояння прибічників та супротивників більшовицької влади. В Кримському архіві зберігається доповідна записка, написана надісланим з центру представником А. Канакі, якій протягом лютого 1918 р. зробив огляд деяких міст колишньої Таврійської губернії. В результаті вивчення тогочасного становища він констатував, що серед кримських татар простежується «сплеск сепаратистських настроїв, адже вони чекають підтримки від Туреччини».

Тетяна Бикова, к.і.н., науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Тетяна Бикова

Кандидатка історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: