Берегові зорі Криму. Світло та слово
/

Берегові зорі Криму. Світло та слово

Почати
  • This page available also in
  • EnglishEnglish
Берегові зорі Криму. Світло та слово
Херсонеський маяк

Як будь-який елемент життя, що виходить за межі повсякденної рутини, маяки привертають до себе особливу увагу. З давніх часів вони впливають на місцеву топоніміку, і ми знаємо в Криму не тільки «червоний вогонь» Рософаро з середньовічних лоцій західного узбережжя. Є ще й такі, що дійшли до наших днів: Форос та два Ламбати – Кучук та Біюк, з яких Малий відоміший за Великий, у їхніх назвах зрозумілі грецькі корені трохи змінені місцевою вимовою.

Берегові зорі Криму. Світло та слово
Маяк Чорного мису

І мис, що є найсхіднішим виступом кримського суходолу, зветься зрозуміло, але якось побутово та неромантично: Фонар… Його ж справжня місцева назва — кримськотатарською — Фенер. Як не романтичніше, то принаймні екзотичніше. Втім, сенс той самий, і мис виправдовує свою «освітлювальну» назву — прикрашено його маяком. Це – Єнікальський маяк, його просту круглу вежу збудовано 1953 року на місці тимчасової дерев’яної конструкції, що, своєю чергою, сім років виконувала маячні функції замість зруйнованої у Другій світовій війні. Цей маяк контролює вхід до Азову. Він настільки важливий, що після руйнації його найстаршої в Криму вежі світлове обладнання було встановлено на її рештках, аж поки не побудували дерев’яну тимчасову, а там і сучасну… Не лише в Тарханкутського маяка є своя історія…

Берегові зорі Криму. Світло та слово
Скелі-кораблі

Як виглядав старий Єнікальський маяк — знаємо: старовинні малюнки зберегли цю пам’ять. Сучасний він доволі схожий з Іллінським, а первісний дещо нагадував трохи пізніші у побудові маяки Тарханкуту та Херсонесу, які, власне, є копіями один одного. Їх ще звуть близнюками.
Маяк поблизу Нової Фортеці — Єні-Кале — побудовано було 1820 року. Втім, перші згадки про маякові вогні на мисі Фонар знаходимо ще близько 350 року до Різдва Христового, у періплах Скілака.

Маяки не просто прикрашають зовнішнє життя — як гори чи чужі палаци. Там, де маяки оточені людським поселенням, вони дають назву сусіднім об’єктам як найяскравіша прикмета місцини. Приміром, просто під маяком в Євпаторії — оздоровниця, яка, звісно, і не мала шансів інакше й назватися, як «Маяк». А під непрославленим, скромним маяком у Судаку — танцювальний майданчик, свідок тисяч початків та закінчень курортних і місцевих романів… Авжеж, він теж зветься «Маяк». І про корінь назви найближчого до колишнього найстаршого з маяків Криму селища здогадатися не важко. Так, зветься воно — Підмаячне.

Найстаршим же в Криму тепер залишається маяк Ай-Тодор, невисока вежа якого несе вже виразні ознаки старовини, що їх не приховає ані конструктивна подібність споруд, ані навіть традиція.

Є в Криму і зовсім незвичного вигляду маяки. Деякі настільки незвичні, що от не всі джерела наважуються споруду з функціями маяка на мисі Чорному, що на Тарханкуті, так назвати, й обережно називають її – «навігаційний знак». Це, власне, одне й те ж саме, але з меншою вказівкою на стереотип «вежа» або «щогла», або ж «вогонь» чи «світло, спрямоване в далечінь».

Берегові зорі Криму. Світло та слово
Киз-Аульський маяк

Південний мис Керченського півострова прикрашає маяк, він називається Киз-Аульський, бо Киз-Авул — справжня назва ближнього селища, що було перейменоване на Яковенкове. Стрункість архітектури його блакитно-білої вежі підкреслено чорними смугами, на відміну від традиційних червоних горизонтальних вони — вертикальні. Такий «макіяж» надає маяку вигляду вельми стильного!

Берегові зорі Криму. Світло та слово
Маяк мису Сарич

Зрозуміло, що нагальну потребу світити вночі в небезпечних місцях важко залишити в межах буденного ужитку, це, власне, межує зі справжнім дивом. А отже, є й спокуса створювати такі дива й поза межами такої гострої вже необхідності. Декоративний по суті справи маяк-храм у Кучук-Узені не був цілковитим прецедентом. Століттям раніше в пам’ятних цілях з’явився маяк, що його інколи звуть Фороським, але частіше — таким на мисі Сарич. Переповідають, що коли останній російський цар почув, що той мис, повз який саме проходила його імператорська яхта, є найпівденнішою точкою його європейських володінь, він забажав там зробити пам’ятний знак. Добре збіглося, що про те ж приблизно просили і моряки: встановити маяк на мисі Сарич. То пропонував ще (бувають у житті і зовсім дивні збіги) адмірал зі славетного флотського роду… Саричевих.

Цей маяк теж незвичайний: під світлове обладнання було встановлено вилиту в Петербурзі 12-метрову чавунну туру, схожу скоріше на дзвін. Був і справжній дзвін, допоки не було встановлено сучасне електронне вже обладнання, з берега промовляв до водіїв суден у тумані голос дзвону. І знову якийсь дивний збіг: коли фізичний дзвін став уже не актуальний, згадали, що у Фороській церкві відсутній головний, найважчий дзвін. Так голос маяка перейшов зі служби морської до служби Божої…

Ніби так просто: береговий вогонь. А скільки за кожним історій!
Знаменно, у двох морських милях на південь від мису Опук, там, де мореплавство забезпечує чорнополосий маяк під Дівочим Селом — саме так перекладається Киз-Авул, є в морі скелі. Їх — 4, і про ці скелі-кораблі є казкова легенда, одна з перших зазвичай вона в книжках-збірках «Легенди Криму». А є ще легендарна правда. Під час проведення Керченсько-Феодосійської операції найвища зі скель Ельчен-Кая мала стати на одну лише ніч маяком серед грізного зимового моря. І це сталося в ніч на 28 грудня 1941 року. І зробили це ціною свого життя двоє лейтенантів. Звали їх — Володимир Моспан та Дем’ян Вижула…

Слово про світло маяка — несе воно часто і згадку про славу.
Але це вже інша Історія.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Максим Дубов’яз

Автор культурологічних матеріалів, журналіст газети "Кримська світлиця". Видавець: ТОВ "Видавничий дім "Українська культура"

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: