Балаклава. Фото Анатолія Ковальського.
Балаклава. Фото Анатлія Ковальського
Почати

Символон (Симболон) і Симболум Портус — «сигнальна затока». Ямболі та Чембало. Балик-Юв, Балікая або Баликлава («Риб’яче гніздо») — як тільки не називалася ця місцевість впродовж свого заселення! За припущеннями, її первісна назва походить від слова «Палакія» або «Палакіон» — власність царя Палака: так своє маленьке рибальське село називали таври, яких звідси в I столітті вигнали римляни.

Протягом багатьох століть Балаклава була володінням Римської, Візантійської, Османської Російської та навіть трохи — Британської імперій, генуезького капітанства Готія та кнізівства Феодоро. Відзначилися тут у військових виправах і запорізькі козаки, у 1624 році відбивши селище в османського війська.

Балаклавська затока не знає штормів і є однією з найзручніших у Чорному морі для кораблів. Недарма Гомер у своїй «Одисеї» населив, вочевидь, саме цю «гавань Ламоса» лестригонами — велетенськими людожерами.

У 1900 р. Балаклава стала батьківщиною видатної української співачки Оксани Петрусенко, а в 1907 р. надихнула Лесю Українку на створення віршів «За горою блискавиці» та «Народ пророкові», поеми «Руфін і Прісцілла», етюда «Йоганна, жінка Хусова» та на завершення праці над драмою «В пущі», поемами «Кассандра», «Айше і Мухаммед», «Іфігенія в Тавриді».

З боку відкритого моря затоку від людських очей ховають покручені скелясті береги. Тож не дивно, що це місце для багатьох народів у різні часи відігравало роль стратегічного об’єкта. За часів радянської окупації в горі Таврос розташовувався підземний завод для ремонту та спорядження субмарин і об’єкт зберігання та підготування до бою ядерної зброї. До розпаду Радянського Союзу Балаклава була закритою територією.

Ця місцевість із незвичайними навіть для Криму краєвидами слугувала декорацією для багатьох кінострічок і серіалів.

На горі Кастрон, біля східного входу до затоки, в середині XIV ст. постала генуезька фортеця Чембало, що складалася з двох частин — Міста Святого Миколи (Верхнє місто, адміністративна частина) та Міста Святого Георгія (Нижнє або Зовнішнє місто, де мешкали пересічні містяни). Джерело, що живило фортецю, постачає Балаклаву водою дотепер. Руїни фортеці використовувались як військові укріплення й під час Кримської війни в середині ХІХ ст. і ІІ світової війни у 1940-х рр.

Фото Анатолія Ковальського.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: