Стара палата кримських ханів
Почати

Мов зачарований, стоїть Бахчисарай.

Шле місяць з неба проміні злотисті,

Блищать, мов срібні, білі стіни в місті.

Спить ціле місто, мов заклятий край.

Скрізь мінарети й дерева сріблисті

Мов стережуть сей тихий сонний рай;

У темряві та в винограднім листі

Таємно плеще тихий водограй…

Леся Українка

Бахчисарай. Подорож у минуле
Бахчисарай.

Бахчисарай – колишня пишна столиця потужних кримських ханів – тепер невеличкий, тихий татарський город, але город не в звичайному нашому розумінні. Це справжній азіатський закуток, що якимсь дивом зберігся в Криму, на порозі тієї «російської Рів’єри», що вся пропахла вже «русским духом» і де скоро тільки самі німі скелі та вічно блакитне море будуть нагадувати про інші часи та про інших людей. В своїй глибокій долині, придавленій звідусіль голими скелями, Бахчисарай заховав свій старовинний вигляд, і новітня культура проминула його. Залізниця пройшла всього в трьох верствах від нього, але він зумів заховатися від неї так, що його й не видко, і нема йому діла до сучасного життя з його турботами та клопотами. Він поринув увесь думками в старовину, туди назад, де лежить його сила і слава. Це город споминів і мрій. Город, що своїми пам’ятками дає щедру поживу для поетичної фантазії. Його прославили в своїй поезії Міцкевич, Пушкін, Леся Українка і ціла плеяда менших співців. Для нас, українців, Бахчисарай – місто особливих споминів. Тут кожний камінчик зрошено слізьми нещасних невільників з нашого краю; не одні карі оченята з німою тугою дивилися на ці гострі шпичасті скелі, що, як мур, обступили кругом усю долину і давлять, гнітять, мов тюремні стіни. Не раз бачили ці скелі, як там унизу, на дні долини, проїздили козацькі посланці, що прибували сюди умовлятися з ханом про долю України; бачили вони самого Богдана Хмельницького, як він у марті 1648 року явився сюди прохати допомоги в хана Іслям-Гірея. Та минулася тая слава. Зосталися порожні ханські сади й палати, зосталися старі мечети, а з їх високих мінаретів мулли заводять сумні мелодії своїх закликів до правовірних, немов голосять по колишній славі. Грізні хани спочивають у кам’яних гробовищах, що позаростали травою та квітками. Байдужий турист походжає по садах гарему, і пусткою світить тепер оселя колишніх володарів Криму.

Бахчисараю не видно, аж поки не під’їдеш зовсім близько. Їдеш від станції битим шляхом, аж білим від густого шару тонкого кримського пороху, і навіть не здогадуєшся, що десь тут, між цими скелями, що присуваються все ближче та ближче, притаїлося ціле татарське місто, стара столиця Криму. І раптом, з’їхавши на невеликий горбок, бачите перед собою купи білих хаток, над котрими стирчить цілий ліс високих мінаретів і струнких тополь. Через невеличку кам’яну браму в’їжджаємо до міста.

Оце почалася головна вулиця. Вона одна тут, інші – то малі покривлені провулки. Весь город витягся в одну лінію вдовж цієї вулиці на добрі дві верстви. І справа, і зліва купчаться й тісняться будинки, з малими віконцями, а часом без них, з дерев’яними галерейками, балкончиками, ходами і переходами, і все таке хистке, тендітне, чисто тобі «на курячих лапках». Хатка тулиться до хатки в повному безладді, а вулиця така тісна, що ледве можуть розминутися два вози. Все життя скупчилося на цій вулиці. Без кінця йдуть крамниці з дуже одноманітним крамом: часник, дині, баранячі туші. Двері скрізь одчинені, і ви бачите, як пражуть смачні «чебуреки», і апетитні пахощі розходяться по улиці. Попід вікнами кав’ярень, відчиненими навстіж, стоять канапи, і на тих канапах сидять сивобороді татари, п’ють чорну каву з чорних філіжаночок. Крамарі перегукуються між собою з одного боку вулиці на другий, хоч взагалі татари народ не балакучий та не гомінкий.

Стара палата кримських ханів
Стара палата кримських ханів

В самому осередку міста стоїть ханська палата. Від головної вулиці відділяє її маленька річечка Сурук-су. Просто з містка головна брама веде в двір палати. Ця палата має гарний і оригінальний вигляд. Високі білі мури розмальовано кунштовним орнаментом; дерев’яні дахи з ажурною різьбою нагадують собою покрівлі китайських храмів. Високі зелені тополі й кучеряві каштани ефектно вимальовуються на білому фоні. Досить просторий внутрішній двір засаджений деревами й квітками. Як стати посеред цього двору – перед очима гарний вид: корпуси палати, великий ханський мечет із двома стрункими мінаретами, а зверху заглядають гори з величезними окремими каміннями чудної форми – мов якісь незграбні монументи.

Старий сторож-поляк веде нас по покоях палати і одноманітним рівним тоном дає вивчені пояснення: отут, мовляв, спочивав хан по обіді; тут у цій залі приймав послів; тут відбувався суд, а хан стежив непомітно зверху з заґратованої ложі, чи по правді судять; тут хана причепуряли зранку; тут покої гарему; тут темна комірчина, куди садовили за провину ханських жінок… Покої всі порожні; де-не-де стоять уздовж стін лави, підлога дерев’яна, стіни й стелі розмальовано східним кучерявим орнаментом. В одній кімнаті, де ночувала цариця Катерина, збереглося трохи обстанови – ліжко, туалет, кріселка. «Сади гарему» – маленькі тісні закуточки, оточені мурами. Тепер там багато квіток, а виноград пообвивався кругом мурів. Фонтани – маленькі струмочки, дзюрчать зі стін. В однім садку невеличкий басейн, виложений мармуром, зовсім неглибокий – по коліна. Трудно допустити, щоб у ньому можна було кого втопити, хоч сторож оповідає, що тут, мовляв, топили невірних ханських жінок.

Уся палата має вигляд дуже змінений проти того, як було за кримських ханів. Стару палату збудовано в початку XVI віку, і вона виявляла собою пишний зразок арабо-перського мистецтва з домішкою турецьких впливів. Цю палату зруйнувало російське військо в 1736 році під проводом Мініха. «Наши люди, – писав Мініх, – в таком были сердце, что никак невозможно было их удержать, чтоб в Бахчисарае и в ханских палатах огня не подложили, отчего четверть города и ханские палаты, кроме кладбища и бань, сгорели». Після того хани відбудували свою палату наново. Але вона знову була пошарпана 1771 року, під час походу князя Долгорукого.

Коли хан Шагін-Гірей покидав 1783 р. назавжди свій Бахчисарай, він забрав усю обстанову до самих дрібниць і покинув голі стіни. Тоді Потьомкін заходився реставрувати палату, щоб підготовити її для прийому Катерини. Ремонт роблено так, щоб зберегти «вкус, в котором всё построено». Та тільки не в усьому зуміли той смак додержати. А новий ремонт у 20-х роках ХІХ ст. позгладжував у дечому старовину ще більше. І тепер учені, дошукуючись старовинних пам’яток, знаходять тільки фрагменти, уривки їх. З тих пам’яток найстарші: «Залізні двері» 1503 р., «Золотий водограй» 1733 р., «Водограй сліз» 1763 р.

Кладовище ханів у Бахчисараю
Кладовище ханів у Бахчисараю

Поруч із палатою, зліва від входу, старе ханське кладовище. Тут у великій кам’яній каплиці з круглим верхом і скрізь по садку розкидані гробниці. Вони всі з мармуру або з каменю, мають форму довгастих ящиків; у головах плита з написом, прикрашена зверху – в чоловіків чалмою, у жінок клобуком. На гробовищах орнамент – стилізований кипарис або тополя. Біля кожного назвиська епітафія на турецькій літературній мові. Ось на могилі Калги-Гірея невідомий поет зложив надгробний вірш: «Невблаганна доля закопала в землю перлину з нитки ханів Джінгізових. Багацько перлин було в Сеадіт-Гірея, калги кримського. Нині одною з тих перлин є Багри-Гірей-Султан, правосудний та розумний. Нехай же цвіте він щастям, поки той лежить у землі». А на могилі Крим-Гірея, останнього героїчного хана, який зробив останній наїзд на правобережну Україну в 1769 році (того ж року він і помер, отруєний своїми ворогами), вибито: «Бог завжди живий, вічний. Війна була заняттям Крим-Гірей-Хана. Очі блакитного неба не бачили рівного з ним. Нехай його спочинком буде приют вічності».

Ніжні написи на жіночих гробницях: «У садочку світа процвітала я трояндою і, ой лелечко, зів’яла. О, Вічний, посади мене в садочку раю!» Або: «Ця домовина є ліжком прекрасної особи, котрої ніжне тіло зрівняла доля з землею».

Окремо, за кладовищем, стоїть самотою одна стара каплиця – «Дюрбе», як звуть її усі татари. Цю каплицю здавна вважали за гробницю Марії Потоцької. Міцкевич присвятив їй чудовий сонет, а Пушкін – цілу поему. Але ближче до правди стоїть наша поетка, що присвятила цій гробниці прекрасний вірш:

"Водограй сліз" у палаті ханів
“Водограй сліз” у палаті ханів, т.зв. “Фонтан Марії” у Бахчисараю

…Серед пустки, наче на сторожі,

Стоїть гробниця. Ті, що в ній спочили,

Навіки в ній своє імення скрили.

З чужого краю тут співці бували

І тіні бранки любої шукали, –

Витає ж тута інша тінь, кривава.

Ні, тута не лежить краса гарема,

Марія смутна, чи палка Зарема,

Тут спочива Бахчисарайська слава!

Леся Українка

За Бахчисараєм, на дні мальовничої долини, оточеної крутими навислими скелями, притулився Успенський скит із печерами, висіченими просто в скелі. Це колись грецькі ченці спасалися тут. За панування ханів спокійно жили вони тут і молилися Богу.

Чуфут-калє
Чуфут-калє (старинна осада караїмів-кіркор)

А ще далі, на високій горі – «мертвий город» Чуфут-Кале. Вже кілька сотень літ лежить він у руїнах. Хани мали його за в’язницю для своїх бранців, і тут висидів мало не 20 літ боярин Шереметьєв, узятий в полон у нещасливій для москалів битві під Чудновом на Волині. Немало сиділо тут і наших бранців.

 

Дмитро Дорошенко

Уривок з книги “По рідному краю (Подорожні вражіння й замітки)”

Нью-Йорк: «Булава», 1956. – С. 144-155.

Довідково: Дмитро Дорошенко – український політичний діяч, дипломат, історик, публіцист, літературознавець, бібліограф. Народився 8 квітня 1882 р. у Вільнюсі. З квітня 1917 р. – крайовий комісар Галичини й Буковини. Член Центральної Ради, чернігівський губернський комісар за часів Тимчасового уряду Росії і Центральної Ради УНР з вересня 1917 до січня 1918 рр. У травні-листопаді 1918 рр. – міністр закордонних справ Української Держави. З 1920 р. – в еміграції. Очолював Український науковий інститут у Берліні, Українську вільну академію наук. Помер 19 березня 1951 р. у Мюнхені.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Сергій Конашевич

Автор численних культурологічних публікацій, редактор ТОВ "Видавничий дім "Українська культура"

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: