Церква Дванадцяти Апостолів (Судак).
Церква Дванадцяти Апостолів (Судак). Фото кримської фотокореспондентки Тетяни Москаленко
///

Генуезька фортеця в Судаку: башта Федеріко Астагвера та Церква Дванадцяти апостолів

Почати

Судацька фортеця є архітектурним пам’ятником Криму, історичним надбанням, культурною спадщиною українського народу. Архітектурний ансамбль Судацької фортеці дуже вдало пов’язаний з навколишнім середовищем. Величні укріплення наче виросли на схилах гори від самих її надр. З північного сходу , та заходу, до Кріпосної гори прилягають балки. В середні віки вони були пристосовані під оборонні рви.

У 1365 р. місто переходить під керування генуезького консула. Саме завдяки їхньому керівництву, Судацьке укріплення зобов’язане неймовірним оборонним комплексом на гребні пагорба. Вони були  далеко не першими, хто  звернув увагу на такі особливості рельєфу Судацької місцевості, які створюють умови для спорудження укріплень. Народження середньовічних міст, завжди було пов’язане з одночасним будівництвом оборонних споруд. Не один раз під стінами та баштами генуезького часу археологи виявляли залишки попередніх будівель.

Всі основні архітектурні споруди фортеці, були зведені генуезцями, в період їх історичної епохи,  датується 1365 – 1475 роками. Дані архітектурні пам’ятники створювалися під італійських замовників, тому стиль, збережених споруд повторюють мотиви будівель застосовувалися в будівництві замків західної Європи. Архітектурний задум, вражає і в наші часи. Комплекс фортифікаційних споруд у Судаку, що відомий в наш час як Генуезька фортеця, неодноразово зазнавав руйнувань, змінював назви,  приналежність, відновлювався, піднімаючись з руїн. Будувалася поетапно, протягом декількох століть. Одне з перших укріплень було зведене в 212 р., однак, основна кладка стін стала зводитися лише в VI ст. за часів візантійського імператора Юстініана I.  Наскільки історики можуть стверджувати, тут у Сурожі (чи Солдайї) починаючи з третього сторіччя нової ери зводили мури: хозари, готи, візантійці, венеціанці, генуезці, османи…

Територія, яку займає фортеця, становить 30 гектар, захищена окремими ярусами оборони з півночі, глибоким заповненим водою ровом з північного сходу (рів простояв так до XIX століття).  Фортеця постійно доповнювалась новими укріпленнями для модернізації та обороноздатності міста. Згідно воєнним канонам середньовічної Європи в кожній  фортеці існували два самостійних пояси оборони  – зовнішній та внутрішній, між якими розташовувалось місто. Внутрішній, який вміщує цитадель, не тільки останній вузол оборони, але й місце перебування феодальної правлячої адміністрації, яка лише там знаходилась в повній безпеці і від своїх власних підданих. Зовнішній, захищав усе населення міста-фортеці від ворогів.   Він збудований у формі трикутника, і складається з комплексу 14-ти башт, 12 з яких збереглись до нашого часу. Вплив західноєвропейського будівничого стилю прослідковується і в пристосуваннях для метальних знарядь на деяких баштах, та архітектурними прикрасами. Кожна башта мала ім’я генуезького консула, за часів якого була споруджена. Про це свідчать назви та родові герби, які викарбувані в камені. Вони були поєднані стіною, висота якої досягала дев’яти метрів, а товщина близько двох.

Башта Фредеріко Астагвера (Судак)
Башта Фредеріко Астагвера (Судак). Фото кримської фотокореспондентки Тетяни Москаленко

За межами мурів розташована  башта – Федеріко Астагвера (Портова), прикрашена трьома геральдичними щитами. Існує гіпотеза, що ця башта була місцем перебування коменданту Солдайї.

Портова  башта була пристосована до кругової оборони, має квадратний периметр (7,4:7,4 м), та три поверхи  висотою, загалом 16,40м. На східному фасаді дошка з написом латиною, у генуезьзькій традиції, яку вони успадкували з часів Римської Імперії. Запис-свідотство: «1386 року, у вісімнадцятий день травня. Цю будівлю споруджено в період правління зразкового мужа Федеріко Астагвера, вельмишановного консула та командира Солдайї».[1] Верхній ярус башти увінчаний невеличкими зубцями, що являло собою додатковий захист лучникам для відбиття атаки. Насьогдні частково втрачені.  Головний вхід був, як  в інших баштах з другого поверху. Увійти можна було лише з муру, через двері в східній стіні. Можливо такий вхід постав після ремонтних робіт 1890 р. Ніша дверей з внутрішньої сторони, відповідає нішам амбразур. У підґрунті зі східної частини муру,  довгий час існував пролом, який пізніше був закладений. Скоріш за все, на цьому місці існував справжній вхід. Мури другого поверху з усіх боків мають вертикальні амбразури, а третього – прямокутні вікна. Кожна стіна окрім північної, вкрита штукатуркою. Загалом будівельний матеріал був місцевий. Ракушняк,  який в Криму традиційно використовують для будівництва і сьогодні, вміщував вапняний розчин з додаванням битої цегли. Будівельники, скоріш за все, теж були місцевими, про що свідчить характер кладки. Перебудови,  не зафіксовані. Археологічний шар досліджений до рівня підлоги башти.

За часів генуезців, башта Федеріко Астагвера, була з’єднана мурами з Кутовою баштою фортеці, та баштою, що стояла на горі Бовдур, або Палвані-Оба тюркською. Існує припущення, що башта на горі Палвані-Оба була бойова, яка мала функцію спостереження. Портова башта,  разом з баштою на горі Палвані-Оба, створювали міцний оборонний вузол, що захищав підходи до порту, який впродовж століть забезпечував місту зв’язок з іншими морськими країнами. Завдяки своєму устрою, башта могла функціонувати автономно, тобто всередині, при осаді, можливо було перебувати довгий час. Одним зі головних достоїнств башти, є те, що з обох її сторін, знаходились басейни для зберігання води. Вони наповнювались від потоку невеличкої гірської річки. Башта не лише охороняла дорогу до порту, але й захищала доступ до цих басейнів, які забезпечували фортецю водою. Башта домінує над портовою частиною стародавнього міста і добре оглядається з зі схилів гір – Фортечної та Полвані-Оба.

В мури фортеці вмонтовані 27  плит,  з вирізьбленими хрестами, різних розмірів та форм. Існує припущення, що плити могли взяти з давнього цвинтаря, біля Храму Дванадцяти Апостолів.

Церква Дванадцяти апостолів — пам’ятка архітектури, що входить в комплекс середньовічної фортеці у Судаку.

Церква Дванадцяти Апостолів (Судак).
Церква Дванадцяти Апостолів (Судак). Фото кримської фотокореспондентки Тетяни Москаленко

Храм Дванадцяти апостолів розташовується біля основи гори Палвані-Оба, поруч з вежею Астрагвера (інша її назва — Портова вежа). Храм, побудований у Візантійському стилі, відносять до Середньовіччя (XIII—XV ст.) вірменськими зодчими для грецької громади середньовічного Судака.

Храм схожий на традиційну, невеликого розміру візантійську каплицю. Він стоїть на прямокутному фундаменті, має апсиду з п’ятьма гранями і три вікна: зі східної, західної та південної сторони. Вхід у храм розташований з заходу.

До другої половини XIX століття на одній зі стін церкви була помітна стародавня фреска, що зображає Ісуса Христа і дванадцять апостолів на Тайній вечері (звідси і сучасна назва храму). Фреска не збереглася.

У 1987–1988 рр. в церкві були проведені ремонтно-реставраційні роботи, а в 2009 році зроблена спроба відтворення втрачених фресок. Як результат, на стінах храму з’явилася стилізація під древній фресковий розпис на тему Святої Євхаристії.

Фортифікаційний задум кожної ділянки оборони фортеці, їх глибокий взаємозв’язок, та чудове використання особливостей місцевого рельєфу, робили цю фортецю одним із найміцніших оборонних пунктів генуезців в Криму. За своїми воєнно-інженерними характеристиками, вона знаходилась на рівні кращих зразків воєнної архітектури свого часу.

В наші дні, після анексії Криму, Судацька Генуезька фортеця – екскурсійний об’єкт, де заборонили підніматися до найвищих башт. Реставраційні роботи не проводяться. Через дорогі квитки, стала доволі пустою територією. В часи  автономної республіки Крим, у складі України, була одним з улюблених місць для відвідування, влітку проводились лицарські турніри, та інші культурні заходи.

Башта Фредеріко Астагвера, 1386 рік, охор. № 010071/13 та Церква дванадцяти апостолів, XIV століття, охор. № 010071/14 входять до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (ДРНПУ), що містить перелік об’єктів культурної спадщини, які офіційно беруться державою під охорону. Такі об’єкти визначаються незалежно від форм власності, відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності. Після внесення до реєстру об’єкти культурної спадщини набувають статусу пам’яток.

З 1958 року Судацька фортеця є відділом Національного заповідника «Софія Київська».

[1] Пам’ятки архітектури і містобудування України. –К.: техніка, 2000 р., с. 71

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Світлана Пугач

краєзнавець

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: